"Від 1991 р. — уже вісімнадцять років поспіль — Москалець шість «теплих» місяців проводить у селі Матіївці у вибудованій разом із батьком хатинці, яку він прозвав «Келією чайної троянди». Втечам від гамірного міста Львова та з провінційного містечка Бахмача передувала поява поеми «Для троянди», де автор проголошує вже визрілі світоглядні переконання; й у такий спосіб ще раз самоутверджується в них. Оцим прагенням висловити своє розуміння життя, сказати про себе як людину мислячу, котра здобувається на певний духовний акт, буттєвий вчинок, можна пояснити глибоку символіку поеми, її пафос і навіть подекуди дидактичність. Не можна не побачити заманіфестованого автором мізантропічного погляду на людей, котрі сприймаються не як самобутні та вільні у своїх вчинках особистості, а як певна осуспільнена маса, спілкування з котрою не тільки не приносить нічого доброго, а є навіть небезпечним та згубним. «Постійно стережися / Великої зараженості та заразності / Кожної людини без винятку. / В боротьбі за викривлене / І демонічне життя та відповідний світогляд / Ця п’яна і задурманена істота / Здатна винищувати як подібних собі, / Так і неподібних». Варто підкреслити, що отакі звинувачувальні пасажі — а їх у поемі є чимало — зумовлюються не певним соціокультурним часом, злочинними політичними рішеннями владних еліт, котрі (рішення) стають можливими лишень унаслідок підтримки чи неспротиву ним з боку дегуманізованих народних мас тощо. Сарказм Москальця позачасовий й універсальний, це онтологічне бачення людства як засадничо «зараженої» та «заразної» одиниці. Тут він долучається до глибоко песимістичної світоглядної традиції німецьких філософів А.Шопенгауера та Ф.Ніцше й її дещо пом’якшеної форми у творах Гр.Сковороди, Г.-Д.Торо, В.Стуса, Гр.Чубая тощо. І з цього погляду поема постає як чи не найбільш мізантропічний текст в українській літературі 1990-х рр. Однак було б цілковитою хибою стверджувати, що аналізований твір є лишень понурим й багато в чому справедливим присудом людству як соціально організованому організму. Мізантропія Москальця є зворотнім боком його самозосередження та розвитку як духовної особистості. Це захист тонкої душі, котра вже зрозуміла справжню ціну речам й прагне оборонити себе у цьому світі".
