Владарка мовчань

Є тільки дикої яблуні квіт, вельон біло-рожевий,

впала вона вже давно, але все ще триває життя –

лежачи квітне, ніким не помічена, в хащах,

квітне для себе, а бджоли спивають нектар

і таїну бережуть, повертаючись після причастя.

 

О, зроби нам гніздо, заховай і його в пелюстках,

крізь усі палімпсести призахідних хмар незліченних

научи нас читати найперше, єдине мовчання,

що записане в небі притомності рунами.

Technorati Tags: вірші, костянтин москалець