Чомусь Рільке

1. Ті, юнацькі роки, коли ми з Кашкою і Тузом читали Рільке у забитій радянській провінції, де практично все найістотніше було або під забороною, або недосяжне - ті роки, ті чаювання, читання ті здаються такими ж малоймовірними, як розмова Крішни з Арджуною перед боєм. Вони - і "Гіта", і юнацьке братство - перебувають в однаково міфічному (сакральному) часопросторі, однаково недосяжні. Увімкнувши пам*ять, настроївши її, сфокусувавши промінь ретроспективної уваги можна вирізнити Кашчину кухню, вічну зиму і вічну пітьму за вікном, напівпорожню пляшку (котрусь там за день), заварник з чаєм на підвіконні, я - на "своєму" місці у кутку біля газового балона, Туз - у кутку біля вікна, де "смеркне бегонія", Кашка посередині, всі вже захмелені, нам добре і не хочеться розходитися, і Кашка гарно декламує один з "Сонетів до Орфея": "Стійте... це смачно... де зникло - й не знати...", тримаючи в руках томик із серії "Перлини світової лірики", у перекладах Бажана.
2. Дивлюся на тих хлопців звідси і не вірю своїм очам. Хлопці, змінилося все, але я так заздрю вам, вашому маленькому братству мандрівників на Схід і на Захід, вашій непідробній приязні. Ви дивні хлопці, я по тому зустрічав дуже мало таких. Як би я хотів побути з вами зараз, "наживо" почути ту, тодішню розмову і сприйняти Рільке так, як сприймав тоді; як би я хотів уважно придивитися до себе самого - 15-17-річного. Як би я хотів неможливого через тридцять років - зовсім мало, як подумаєш... Це не Книга Перемін, до Книги можна повернутися, перечитати той самий текст, нехай навіть новими очима - але той самий (той самий томик Рільке іще й досі стоїть на полиці Кашчиної бібліотеки, хоч його самого ось уже рік нема на цьому світі). Це Кіно Перемін - одноразове, побачив кадр, пережив епізод - і все, раз і назавжди, стрічка одразу ж знищується, залишаються маловиразні - як оце в мене сьогодні - спогади про побачене-пережите-звідане. Який сенс інтерпретувати ці події через тридцять років? Їх не інтерпретувати треба, а жити. Всього-на-всього.

Роковини

Пам*яті Володимира Кашки

Знову осінь, брате мій.

Час відтворення подій,

Час квитання.

Де ти зараз? Угорі

Зорі сходяться горіть.

Ти завжди відповідав

На усі мої питання.

 

Чай заварений стоїть,

Сигарета мерехтить.

Рільке. Вечір.

І бентежиться, тремтить

Черемшини гола віть,

Наче йдеться про любов

Та про інші вічні речі.

 

Я тут свічку запалив

І вина тобі налив

Зо-ло-то-го...

Довго-довго так сидів,

Тільки ти - не відповів.

Не така вже й новина,

Але що кому до того.